Комора „Синій Баранчик”

Історія комори

Спершу це був мурований будинок з готичної цегли (класичний тип цегли, виготовленої вручну) із входом з вул. Хмільної та набережної Мотлави. У реєстрі 1620 року наведено ширину складу: 48 футів, або ж 13,8 м. Цікаво, що й донині ширина не змінилася.

У джерелах, датованих 1631 роком уперше з’являється німецька назва „Blaue Lamm”, тобто „Синій Баранчик”. Упродовж століть виникла ще одна назва, яка з’явилася внаслідок орфографічної помилки: „Blaue Löwe”, тобто „Синій Лев”.

У 1779 р. комору перебудували, використавши новий тип цегли, так званої „голландки”. Зведено фронтони (трикутні стіни, які увінчують будівлю) від вулиці й Мотлави. Нова конструкція складалася з ряду дерев’яних перекриттів, які утворювали аж сім рівнів для зберігання товарів.

У коморі зберігали зерно, яке доставлялося всередину крізь широкі ворота. По троє таких воріт на першому рівні було з боку річки, а також – точнісінько навпроти – з боку вулиці. Завдяки цьому розвантажування товарів відбувалося злагоджено, а одночасна робота численних вантажників – без зіткнень. На горішні рівні вантажі втягували за допомогою спеціальних внутрішніх підйомників. Ті, хто обслуговували комору, могли дістатися туди лише піднімаючись драбинястими стрімкими сходами. А в підлогах були отвори для пересипання вже висушеного зерна на нижні рівні.

У XIX ст. з боку річки було вмонтовано додатковий підйомник, рештки якого помітні на західній стіні будівлі й нині. А в ХХ столітті на північній стіні добудували муровані сходи, які поєднували всі рівні.

Під час облоги міста російськими військами в жовтні 1813 році комору було зруйновано. Проте її вдалося відбудувати. У 1854 році її власником був Карл-Вільгельм Упгаґен, праправнук Йоганна Упгаґена, власника відомої кам’яниці на вул. Длугій 12.

Після бомбардувань Гданська радянськими військами в 1945 році комора "Синій Баранчик" залишилася єдиним історичним складським об’єктом на Острові Складів, у якому вцілів не лише фасад, тобто фронтальна стіна будинку, а й середина – антаблемент і конструкція перекриттів.

Після війни комору використовувало підприємство "Гербаполь" як склад лікарських трав. Потому, упродовж багатьох років, будівля стояла пусткою.

Попри те, що в 1967 році будівлю було взято під охорону, тривалий час не проводилося практично жодних консерваційних чи реставраційних робіт. Стан комори поступово погіршувався. Повільно руйнувалися перекриття, які тимчасово підпирали новими й новими стовпами. Унаслідок влучання блискавки згоріли крокви (дерев’яний скелет даху), а приміщення всередині, не захищене від несприятливих погодних умов, поступово заливало дощами й руйнувалося грибком.

„Баранчик” під захистом музею

Гданський Археологічний музей узяв комору під свій захист у 1995 році. Тоді пріоритетом був порятунок історичної будівлі від цілковитого руйнування. Комплексний консерваційний захист вимагав чималих коштів, тому діяльність слід було ретельно спланувати й розтермінувати.

У 1995–2008 рр. було здійснено дослідницьку й проєктну роботу, укріплено підвалини комори, полагоджено несучі дерев’яні конструкції будівлі, крокви й покриття даху, а також здійснено консервацію зовнішніх цегляних стін. Усередині комору облаштували під музей, пристосувавши приміщення до нової виставкової функції. Потурбувалися також і про потреби осіб з інвалідністю.